За понад два роки антитерористичної операції, в Україні виникли сотні волонтерських організацій, в яких працюють різні за соціальним статусом, фахом, політичними та релігійними переконаннями люди. Попри ці відмінності, вони об’єдналися у протистоянні смертельній загрозі, що нависла над країною
Відомий шоумен Сергій Притула і соліст групи «Антитіла» Тарас Тополя – одні з них. Сергій, наприклад, допоміг бійцям 8-го полку спецпризначення, 80-ї і 81-ї окремих аеромобільних та 93-ї окремої механізованої бригад, а також 73-го морського центру спецпризначення автомобільною та іншою технікою, тепловізорами, кевларовими шоломами і бронежилетами. Сьогодні Сергій фінансує реабілітаційний центр в одному з обласних центрів, де допомагають бійцям, які зазнали в районі бойових дій психологічних травм, повернутися до нормального життя.
Лише протягом 2014-2015 років на потреби бійців, котрі воювали на Донбасі, артист витратив близько двох мільйонів гривень. Щодо поточних витрат, то, за словами Сергія, він «ще не рахував».
Тарас Тополя спільно однодумцями, зокрема Сергієм Вусиком, Катериною і Оленою Нечаєвими, зібрали майже 5 мільйонів гривень. На них придбали бронежилети, тепловізори, ліки, автомобільні шини, яких 2014 року теж бракувало. І розвезли все це майно по частинах і підрозділах, які найбільше його потребували.
Волонтери часто ризикують, як і бійці…
Серед волонтерів часто можна зустріти представників так званого середнього класу – людей, які, маючи невеличкий бізнес, почуваються в цьому житті більш-менш впевнено. Михайло Омельченко, приміром, власник станції технічного обслуговування. Коли почалася антитерористична операція, чоловік, попри поважний вік, теж вирішив долучитися до неї.
– Хіба можна спокійно спостерігати, як ворог плюндрує твою землю, сіючи навколо смерть і розруху? – каже Михайло Володимирович.
Служити випало у 12-му мотопіхотному батальйоні «Київ». За словами командирів, цей немолодий вояк проявив себе з найкращого боку. Наприклад, під час шалених обстрілів з «градів», зумів евакуювати з поля бою кілька пошкоджених автівок. Переконавшись у сумлінності та високій фаховій підготовці бійця, його призначили виконувачем обов’язків начальника автослужби. Перед тим, як демобілізуватися, Михайло Омельченко… подарував своєму підрозділу три автомобілі!
– Хлопцям вони більш потрібні, ніж мені, – сказав він, пояснюючи дружині свій вчинок.
Благодійною діяльністю займаються різні люди. Здебільшого вони не мають великих статків. Натомість у них добрі серця, є розуміння важливості тієї справи, яку вони роблять для Української держави і всього суспільства.
Наприклад, викладачі та інструктори з практичного водіння Долинянської автошколи, що на Кіровоградщині, відремонтували для танкістів кілька автомобілів, до того ж подарували їм «Москвич» і УАЗ. А також відправили кілька гуманітарних вантажів: продукти харчування, теплу білизну, засоби особистої гігієни.
«Нагодуй солдата» – так називається волонтерська група харків’янок. Серед них є викладачі, медичні працівники, музиканти, підприємниці. Щомісяця вони готують 500-600 сухих наборів для приготування перших страв, а також високоенергетичних закусок.
– Спочатку ми зробили кілька сухих заготовок для борщу і віддали їх нашим солдатам, – говорить координатор групи Тетяна Харлан. – Наша суміш прийшлася хлопцям до смаку.
До наборів входять крупи, дбайливо висушені дрібнесенькі шматочки різних овочів, а також прянощі.
Окрім сушених супів, волонтерки з «Нагодуй солдата» розфасовують сухофрукти та каші, для заварювання яких достатньо кілька хвилин. Для розвідників, спецпризначенців готують арахісову, шоколадну та імбирно-лимонну пасти, розфасовуючи їх по тюбиках. І військовики, відправляючись на спецзавдання, наприклад, у тил ворога, де немає жодної можливості приготувати їжу на вогнищі, беруть цю досить поживну пасту з собою.
З початком неоголошеної війни Росії проти України у військово-медичних закладах, куди прибували поранені, почали з’являтися цивільні люди. Різного віку, також і поважного, вони зверталися до лікарів із запитанням; чим можуть допомогти пораненим? І навіть коли їм говорили, що все необхідне для лікування бійців є, вони, залишивши медзаклад, за хвилин 20-30 поверталися з валізами, набитими фруктами, печивом, різними смаколиками.
– Ми з перших днів бойових дій на Донбасі почали приймати поранених, – говорить заступник начальника Національного військово-медичного клінічного центру МО «ГВКГ» по роботі з особовим складом полковник Геннадій Перов. – Незважаючи на те, що в нас було практично все, що потрібно для надання їм допомоги, я вдячний волонтерам, які стали для нас першими помічниками.
За словами Геннадія Борисовича, вони допомогли покращити побутові умови в палатах, біля відділень хірургічного профілю побудували пандуси, значно полегшивши пересування бійців на інвалідних візках тощо. До цієї шляхетної справи долучилися як державні структури, так і громадські організації, небайдужі люди. Особливо офіцер вдячний Юлії Семенець, яка від самого початку АТО є організатором і координатором волонтерської роботи в центрі.– Ця жінка допомогла і продовжує
допомагати – спільно з такими ж небайдужими людьми – багатьом нашим пацієнтам – пораненим бійцям, які проходять лікування, – каже полковник Геннадій Перов.
Сама Юлія досить скромно оцінює свою роботу, вважаючи, що бійці на передовій для України роблять у сотні разів більше.
– Волонтерством я почала займатися ще під час подій на Майдані, – розповідає вона, – а коли почалася агресія проти України, прийшла до центру. Тоді роботи тут було дуже багато. Не вдаватимусь у подробиці, але разом з однодумцями-колегами ми робили все можливе, щоб спільно з командуванням центру успішно розв’язувати нагальні проблеми. Сьогодні, слава Богу, бійців у центрі – у порівнянні з тим періодом – значно менше. А тоді, влітку 2014-го, тут на лікуванні перебувало близько тисячі осіб. Одночасно. Чимало було бійців із тяжкими пораненнями, що мали серйозні ускладнення. Тож роботи вистачало, але ми, вважаю, надали керівництву закладу суттєву допомогу.
Володимир Соловей – заступник голови однієї зі столичних громадських організацій. Попри завантаженість повсякденними справами, він організував співпрацю з благодійним фондом «Овес», який допомагає пораненим бійцям у вирішенні найболючіших проблем, зокрема, протезуванні.
За словами активістки фонду Наталі Тарасової, «Овес» вже допоміг з протезуванням Сергію Тимощуку – бійцю 80-ї аеромобільної бригади, Дмитрові Кравчуку, Андрію Усачу та іншим військовослужбовцям, які зазнали тяжких поранень під час захисту територіальної цілісності нашої країни.
Бійці-учасники антитерористичної операції промовляють багато вдячних слів на адресу парамедиків – людей, які надають їм допомогу. Юля Шевчук – одна з них. Ще під час подій на Майдані вона приносила протестувальникам гарячий чай, бутерброди.
А з початком антитерористичної операції дівчина вирішила допомагати і бійцям. Та перед тим, як відправитись на Донбас, протягом кількох місяців відвідувала курси домедичної допомоги. На них навчали азів надання першої допомоги, наприклад, як зупинити кровотечу, стабілізувати загальний стан пораненого. Після цього Юля стала активним членом низки громадських організації, серед яких «Медичний корпус» та “ASAP RESCUE”.
– Головним нашим завданням є надання допомоги бійцям усіх частин та підрозділів, які перебувають у зоні проведення антитерористичної операції, – розповідає студентка Юлія Шевчук. – Для цього маємо власний логістичний склад, де зберігаються медичні препарати, потрібне обладнання. За нашого сприяння чимало батальйонних медпунктів доукомплектовані всім необхідним. Також навчаємо бійців азів польової тактичної медичної допомоги.
Юля не з чуток знає, що таке ворожі обстріли – одного разу, чекаючи на пораненого бійця, потрапила під мінометний вогонь. Але й попри мінно-вибухову травму, Юля продовжувала надавати допомогу бійцям, які теж зазнали ушкоджень.
Після цього проходила лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі. За мужність і допомогу пораненим бійцям генерал армії України Степан Полторак нагородив дівчину відзнакою Міністерства оборони України «Знак пошани» та іменним годинником.
– Слава Богу, що в Україні є багато мужніх і благородних людей, які часто ризикують життями не менше, ніж ми, бійці, – зазначив у розмові зі мною сержант Юрій Савко, боєць однієї з десантних частин. – Я не знаю, що б ми робили без них. Особливо в перші дні й місяці цієї неоголошеної війни.
Сергій ВАСИЛЬЄВ