Сьогодні з Бахмута їдемо двома авто – будемо грати у футбол. Діти бахмутської школи-інтернату давно мріють поганяти у м’яча з волонтерами служби порятунку «ASAP RESCUE». Приїжджаємо до логістичного центру «асапівців», що поблизу Зайцевого. Хлопці буквально вилітають з автомобіля – вони справді довго чекали цього дня. Рації «ASAP RESCUE» мовчать, а ми починаємо гру.
Натхненні, радісні, щасливі бігаємо асфальтованим полем, намагаючись загнати м’яча в імпровізовані ворота. Гру перериває повідомлення з рації про «300-го» (пораненого). Екіпаж «Янголів Тайри» вилітає на виклик, вони дислокуються поблизу. Незабаром «Тайра» повідомляє, що поранений вже в авто, стан важкий, везуть туди-то, приблизний час транспортування – такий-то.
За три години звучить, що «300» вже «200» (загинув). Звучить це важко, боляче і холодно. У відповідь таке ж холодне і безсиле «Прийняв, +».
Плеєр обирає саме ту пісню, повертаємося до Бахмута під гучне:
Золоті луги ведуть у небокрай
І сумно навкруги, тополя, тополя похилилася.
Там старі батьки заплакані стоять,
Прощати було їм сина, а він героєм став.
Молодий юнак, молодий козак.
Всі мовчать. Зараз усі слова здаються безглуздими. «Дуглас» додає ще трохи гучності.
Там, біля тополі калина росте, мамині очі чекають тебе.
Сива у розпачі плаче, сина все чекає,
Та в Бога вже його душа. Мам, я в бою за волю пішов в далечінь,
За правду і долю нових поколінь, за тих, хто у морі далеко,
І крилами лелеки повернуться живі.
«У нас 200. 200. 9 травня. 200»… Звучить тихо і протяжно. Читаю новини, намагаюся зрозуміти, що сьогодні відбувається у великих містах України. 9 травня можна очікувати різного. «В Києві сутички…», «В Дніпрі «тітушки» побили бійців АТО…», «Безсмертний полк…», «Вийшли з червоними прапорами…». Хтось несе квіти до пам’ятників, хтось – на могили. Дехто втручається у традиційні дев’ятитравневі сутички, хтось ділиться фотографіями з Євробачення, а он ті поїхали відпочивати на природу. А в нас «200». «200»…
З колонок гучно лунає:
Рік вже проминув, Прийшла нова весна,
А спокою в душі не було, не було ну і вже нема.
Там батько змучений сам торує шлях,
По ньому мав іти син його, а його вже нема.
Молодий юнак, молодий козак…
* * *
За минулу добу загинули… За минулу добу загинули… За минулу добу загинули…
«Перемир’я» зі всіма калібрами, шматок чужорідного свинцю, який не зважає на твої плани, мрії, вириває з тебе життя. Пошматовані осколками частини тіла, темнота в очах, нестерпний біль і безсилля, усвідомлення нікчемності людини перед силою заліза з вогнем…
За минулу добу загинули… За минулу добу загинули… За минулу добу загинули…
Медики, які під обстрілами вивозять, аби вирвати з лап смерті, цю чудову неповторну людину, яку війна перетворила на статистичну одиницю. Надлюдські зусилля над майже бездиханним тілом, аби врятувати, врятувати… Врятувати!
За минулу добу загинули… За минулу добу загинули… За минулу добу загинули…
Страшне «200», яке «бомбить» свідомість. Тремтіння м’язів. Безсилими руками натиснути кнопку рації і передати, що «300» вже «200» і запитати, як прийняли інформацію. Почути холодне і таке ж безсиле «+». Мовчати.
Глянути на тіло, з якого декілька секунд тому вилетіло життя. Відчути щось вологе в очах. Дивитися на нього і не розуміти: чому?..
Мовчати всіма екіпажами по всій лінії фронту. І, можливо, вже за мить, зібравши емоції в кулак, вилетіти на наступний виклик. Передати по рації, на якій ще не висохли плями крові, про те, що взяли на борт поранення такого-то типу, стан важкий, маршрут туди-то, приблизний час – ось такий.
Проте цього врятувати вдалося. Полегшено видихнути. Тримати зв’язок із воєнними лікарями та бути в курсі прогресу лікування. Пам’ятати ім’я, вік, позивний, бригаду, стан… кожного пораненого. Любити життя і дати змогу іншим насолоджуватися ним.
За минулу добу загинули… За минулу добу загинули… За минулу добу загинули…
За минулу добу (9 травня), згідно з повідомленням прес-центру штабу АТО, загинули двоє бійців, троє отримали поранення.
Люди – не статистика. Кожен і кожна – це окрема особистість, індивідуальність, таланти, досягнення, мрії, плани, жага до життя… Не сприймайте втрати цифрами!
* * *
Відвозимо дітей у Бахмут, а волонтери «ASAP RESCUE» – в очікуванні чергового виклику. Зараз на фронті «гаряче» навіть вдень.
«ASAP RESCUE» працює на сході ще з самого початку війни. Лише з березня 2016-го по квітень 2017-го волонтери допомогли 10044 військовослужбовцям і 3740 цивільним особам. Тут і евакуація поранених реанімобілями, санітарним транспортом, стабілізація стану, тісна співпраця з воєнними лікарями, робота з травмованими, соматиками, вивезення загиблих та транспортування поза межами проведення АТО, виїзд «швидкої», профілактичні обстеження, лікування у стоматологічному кабінеті, користування лазнею тощо.
Збирати кошти все важче. Люди звикли до війни.
Вчора в Авдіївці під час операції не вижив поранений боєць…
Вчора на Майорському напрямку загинув…
Вчора на…
Завтра божевільні гроші будуть пропиті і засмажені на шампурах…
Ілля Лисенко, «Хотабич»,
головний виконавчий директор благодійного фонду
Аби рятувати безцінні життя, доводиться купувати дорогоцінні препарати, ремонтувати і заправляти автомобілі тощо. Доводиться постійно просити про допомогу. Благати і молити про допомогу. Але ангели з червоними хрестами й далі борються. Ангели, які ніколи не втомляться рятувати, які, здається, ніколи не звикнуть до смерті.
Щоразу мені здається, що світ повинен зупинитися, зависнути на хвилину, вибухнути з глухим хлопком, і брудними пластівцями розлетітися у всесвіті, поступово і неухильно прискорюючи відцентрове обертання.
Здається що все повинно зникнути, втратити вигляд і сенс, але світ залишається колишнім, і тільки якась частина моєї душі ридає глибоко всередині, і це ніяк не проявляється зовні.
«Тайра», парамедик «ASAP RESCUE»
Переглядаю фото і відео з футболу. З голови не виходить: «300» вже «200»… «300» вже «200»… «300» вже «200»… 9 травня, в нас «200».