Україна

Що робив я тоді саме біля Жовтневого палацу - вже не пам'ятаю.

Та й не важливо, що робив, і як там опинився.

Важливо, що, можливо, саме цей маленький фрагмент кривавого майдану зробив для мене два кольори головними на тривалий етап мого життя%
- Білий для мене став символом чистих помислів;
- Червоний перетворився в віру в безкорисливість, надію на порятунок і любов до життя.

Сьогодні я вперше за 4 роки приїхав на алею загиблих тієї зими.

UN REMERCIEMENT POUR LES BENEVOLES AU ZONE DU CONFLIT

Кожного ранку, встаючи на бігову доріжку, я знаю : без цього я не завантажу 30-кілограмові сумки із гуманітарною поміччю до машини - саме це є моя робота в "Українці".

Пройшло вже 55 днів від моєї поїздки в Україну, від моєї подорожі на фронт...і що дивно : спогади, враження і образи, вони не притупляються, не щезають, а навпаки - стають більш конкретними і чіткими, і таке враження, що все це було вчора, але не зі мною.

- Не було страшно перший раз? - питає Аня парамедика зі своєї групи.

Екіпаж ASAP 28, який зараз дислокується на самій лінії фронту у Пісках, декілька днів тому вивозив двох поранених, обох - у важкому стані. І їх вдалося врятувати!

- Ні. Вже аж біля госпіталя, коли треба було повертатися назад, відчула приплив адреналіну, - відповідає дівчина.

- Це добре. Добре, що не страшно, - спокійним і рівним голосом відповідає Аня. - Бо теорія теорією, але тільки практика може показати реакцію людини на ситуацію.